Facebook Twitter Youtube

Кадрове забезпечення діяльності Державного Сенату Української Держави у 1918 р. Human resources support for the state senate of the Ukrainian State in 1918

Суддя Київського апеляційного адміністративного суду

Степанюк Анатолій Германович

Актуалізуються проблеми функціонування вищого судового органу Української Держави. Визначені особливості його формування. Подані біографічні відомості про членів Державного Сенату.
Ключові слова: Українська Держава 1918 p., судоустрій, судочинство, правосуддя. Державний Сенат, Гетьманат.


Актуализируются проблемы функционирования высшего судебного органа Украинской Державы. Определены особенности его фор¬мирования. Собраны биографические данные о членах Державного Сената.
Ключевые слова: Украинская Держава 1918 г., судоустройство, судопроизводство, правосудие. Державный Сенат, Гетманат.


The article looks into the problems of functioning of the higher judicial body in the country of the Ukrainian State. The author identifies the peculiarities of its formation. Personal data of State Senate members are given.
Key words: the Ukrainian State of 1918. judicial system, judicial procedure, the State Senate. Hetmanate.

Постановка проблеми. Попри наявну історіогра­фію, присвячену Українській революції 1917-1921 рр., кількох докторських дисертацій, у яких аналізується існуюча по темі література (Ю. Вовк, В. Гончаренко. Ж. Дзейко, В. Довбня, П. Захарченко, Е. Кісілюк, О. Копи-ленко, О.Тимощук та інші), ніхто із авторів не робив спроб з'ясувати поіменний склад Державного Сенату. Найбільший список членів подано у «Історії України» Міністра іноземних справ тогочасної Української Дер­жави Д. Дорошенка, проте і в ньому відсутні біогра­фічні дані, почасти відсутні імена окремих сенаторів, а подекуди не вірно названі прізвища [1, с. 374-375]. Такі ж прогалини присутні і в повідомленнях тогочасних за­собів масової інформації. Відомості про сенаторів нам доводилося шукати у фонді Центрального державного архіву вищих органів влади м. Києва, де містяться особисті справи урядовців, суддів, інших службовців Української Держави.


Метою роботи є виявлення та оприлюднення пріз­вищ та біографічних даних сенаторів Державного Се­нату, знаних в Російській імперії вчених, державних діячів, сенаторів Правительствуючого Сенату, суддів тощо.


Виклад основного матеріалу. Відповідно до штат­ного розпису, увесь штат співробітників Державного Сенату становив 185 осіб, на утримання яких виділялося із державного бюджету 2 млн 56 тис. 600 крб. Штат, власне, апарату Державного Сенату складав 74 особи, що включав у себе Президента, скарбника, екзекутора, реєстратора, молодшого реєстратора, працівників кан­целярії першого, другого, третього ряду та співробітни­ків архіву. Самих сенаторів мало бути 59 осіб.


Вищою посадовою особою Державного Сенату і од­ночасно головою Загальних зборів Державного Сенату визнавався його президент. На цю посаду Наказом геть­мана П. Скоропадського від 3 серпня 1918 р. був при­значений видатний український історик М Василенко (1866-1935 рр.) [2].


Головою карного Генерального суду був призначе­ний М. Чубинський, який очолював до цього Мініс­терство юстиції і паралельно виконував функції заступника голови Ради Міністрів Української Держави. Уведений за посадою з 26 липня 1918 р. до складу се­наторів Загальних зборів Державного Сенату, він подав прохання про звільнення із посад, які обіймав у цен­тральних органах державної влади. П. Скоропадський задовольнив це прохання.


Відповідно до штатного розпису Державного Сена­ту, до карного Генерального суду мало входити, окрім голови, 11 сенаторів. Скупа біографічна інформація, а також відомості про проходження ними служби на відповідних  посадах, нами виявлені у формулярних списках їхніх особистих справ, що зберігаються у фон­ді Державного Сенату. Ці відомості потребують оприлюднення, адже в окремих роботах дослідників та й у мемуарній літературі діячів Української Центральної Ради побутувала думка про те, що члени Сенату Укра­їнської Держави, у своїй більшості, були людьми не­українського походження з «українофобськими настро­ями» [3, с. 46]. а колишні судді генерального суду УНР узагалі були звільнені із своїх посад і не потрапили до складу сенаторів [4, с. 270].


Для повноти характеристики членів Державного Сенату варто навести висловлювання А. Марголіна щодо тих сенаторів, які мали досвід роботи в Правительствуючому Сенаті Російської імперії, а після здій­снення більшовицького перевороту в Росії переїхали в Україну. «Было очевидно, что многие из них поехали в Киев в добросовестном заблуждении, что старый пра­вительствующий Сенат переноситься туда на время владычества в Великороссии большевиков для обслу­живания территории Украины, как находящиеся вне владения советского правительства» [5, с.70], — таки­ми видавалися настрої колишніх російських, а тепер нинішніх українських сенаторів, які роботу в Держав­ному Сенаті незалежної держави вважали продовжен­ням своєї діяльності на користь «єдиної і неподільної Росії».


Достатньо курйозна ситуація склалася зі ще одним діячем Української Народної Республіки Сергієм Шелухіним. Саме він з 26 березня 1918 р. очолював Мініс­терство судових справ УНР, усі накази якого «Грамотою до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. П. Скоропадський визнав не чинними. Проте, наказом гетьмана від 7 червня 1918 р. С. Шелухін (1864-19..рр.) призначався суддею карного департаменту Генерально­го суду з 29 квітня 1918р., згодом - сенатором карного Генерального суду Державного Сенату.


Адміністраційний Генеральний суд Державного Се­нату з 3 серпня 1918 р. очолював Дмитро Андрійович Носенко. Саме він 3 вересня 1918 р. на перших Загаль­них зборах Державного Сенату був обраний від імені Сенату до складу колегії Верховних правителів, що тимчасово заміняли главу держави на період йоговід­рядження до кайзерівської Німеччини [6, арк. 1-4].


За узвичаєною практикою Правительствуючого Се­нату, усі три генеральні суди поділялися на експедиції та відділи. Розподіл сенаторів по відділах відбувся на першому розпорядчому засіданні карного Генераль­ного суду Державного Сенату від 14 вересня 1918 р. Перший відділ, до якого входили сенатори М. В. Литовченко (колишній обер-прокурор карного касаційного департаменту російського Правительствуючого Сена­ту) і П. Яценко, очолював сенатор H. С. Грабар (сенатор першого департаменту російського Сенату). У другому відділі виявили бажання працювати сенатор першого департаменту російського Сенату О. Ф. Юршевський та А. Д. Марголін. До них приєднався уродженець Чернігівщини, дійсний статський радник, член Одеської судової палати К. В. Ляхницький.


На чолі другого відділу стояв сенатор Г. С. Маньковський, який, працюючи до цього сенатором карного касаційного департаменту Правительствуючого Сена­ту, мав постійне місце проживання у Москві [7, арк. 1].


1, нарешті, третій відділ, до якого увійшли: Г. Г. Гречко, уродженець м. Миргорода, належав до спад­кового дворянства, православний, генерал-майор. З 12 травня 1917 р. - голова Омського окружного військо­вого суду; А. М. Мочульський, випускник юридичного факультету Харківського університету; С. К. Гогель, ко­лишній сенатор першого департаменту імператорсько­го Сенату, професор, магістр карного права. Очолював третій відділ колишній член першого департаменту Правительствуючого Сенату В. В. Равський [8, арк. 2].


Головою цивільного Генерального суду 3 серпня 1918 р. був призначений колишній сенатор цивільно­го касаційного департаменту колишнього Правительствуючого Сенату П. Н. Гусаківський. За тією ж тра­дицією сенатори цивільного суду поділилися на чотири відділи, до яких входили 4-5 сенаторів і один товариш прокурора. Перший, другий і третій відділи очолюва­ли колишні сенатори цивільного департаменту Прави­тельствуючого Сенату О. І. Морозов, В. С. Назимов та К. П. Краснянський. Колишній обер-прокурор росій­ського Сенату M. С. Виногородський став керівником четвертого відділу цивільного Генерального суду Дер­жавного Сенату.


У третій експедиції працював дійсний статський радник, сенатор О. М. Бутовський, У 1891 р. закінчив юридичний факультет університету Святого Володи­мира з дипломом першого ступеня.


2 січня 1918 р. О. М. Бутовського обрано генераль­ним суддею Української Народної Республіки. З серпня 1918 р. — призначений секретарем цивільного Гене­рального суду Державного Сенату.


До складу цивільного Генерального суду також вхо­дили такі сенатори як колишній сенатор другого депар­таменту Російського Правительствуючого Сенату М. М. Товстоліс, голови департаментів Петроградської су­дової палати Д. В. Лиіовченко та Д. П. Стіна, колишній голова департаменту Харківської судової палати П. Я. Примо, судді Генерального суду УНР О. X. Хруцький, И Ачкасов, Чернявський, голови департаменту Київ­ської та Одеської судових палат, відповідно, О. П. Бокшата Кондрацький [9, арк. 1] .


Сенаторами Загальних Зборів ДС з 26 липня 1918 p., окрім М. Василенка, були призначені С. Завадський та І. Кістяківський. Перший 19 січня 1917 р. призна­чається сенатором цивільного касаційного департамен­ту Сенату Російської імперії. У кінці липня 1918 р. він призначається сенатором з одночасним залишенням на посаді Державного секретаря.


Ігор Кістяківський також поєднував дві посади - Мі­ністра внутрішніх справ та сенатора Загальних зборів.


Отже, до групи сенаторів адміністраційного Гене­рального суду належали як колишні судді Генерально­го суду УНР, так і новопризначені, із числа колишніх сенаторів, суддів, прокурорів, обер-прокурорів Росій­ської імперії. Щоправда, не усі судді департаментів Генерального суду УНР були запрошені до роботи в Державному Сенаті. Так. суддя генерального суду К. Товкач не був призначений на посаду сенатора із-за відсутності необхідного досвіду в роботі сенатора. Про що йому було повідомлено безпосередньо Міністром юстиції О. Романовим.


Навпаки, суддя Генерального суду УНР M. І. Радченко (1867 р. н.) з 26 липня 1918 p., відповідно до на­казу гетьмана № 149 від 3 серпня 1918 р. був призна­чений сенатором адміністративного суду Державного Сенату.


З 26 липня 1918 р. на посаду сенатора призначений начальник Головного управління в'язниць Української Держави Андрій Григорович В'язлов.
Залежно від спеціалізації сенаторів та компетенції адміністративного Генерального суду, наказом № 7 Про­курора адміністраційного Генерального суду Державно­го Сенату від 1 вересня 1918 p., тимчасово він був поді­лений на три експедиції та чотири відділи, кожен із яких складався із п'яти сенаторів. До першої експедиції вхо­дили перший та другий відділ, які, відповідно, очолюва­ли сенатори Д. А. Носенко та О. М. Невіров. Останній тривалий час працював сенатором другого департаменту російського Правительствуючого Сенату.


Друга експедиція включала в себе третій відділ, який очолював сенатор Р. Г. Шлейфер. У компетенції цього відділу перебували фінансові справи (податкові, грошові надходження з державної скарбниці та визна­ння прав по службі).


Колишній сенатор цивільного касаційного суду Правительствуючого Сенату Російської імперії Василь Васильович Ілімов очолював четвертий відділ, котрий входив до складу третьої експедиції.


До складу адміністраційного Генерального суду, крім названих, були призначені й інші особи. Зокрема, З 26 липня 1918 р. сенатором став знаний діяч україн­ського національного руху, старший прокурор Гене­рального суду УНР Дмитро Васильович Маркович [10. арк. 1-4].


Сенатором адміністративного суду був призначений генеральний суддя адміністративного департаменту Ге­нерального суду УНР, ординарний професор Універси­тету Святого Володимира Б. О. Кістяківський (1868 р. н.). До когорти сенаторів потрапив і колишній комісар у справах України при Тимчасовому уряді, відомий діяч українського національного руху П. Я. Стебницький (1862 р. н.).


Відомий у Російській імперії вчений, професор Пе­тербурзького університету Мігулін також отримав при­значення на посаду сенатора адміністраційного суду ДС Української Держави.


Мантію сенаторів адміністраційного Генераль­ного суду одягли: колишній член Ради Міністерства юстиції, виконуючий обов'язки товариша обер-про­курора другого департаменту РПС, що народився в с. Ієрновка Павлоградського повіту Катеринославської губернії, С. М. Майборода; колишній депутат Пер­шої Державної Думи Я. К. Імшенецький; товариш обер-прокурора цивільного касаційного департамен­ту РПС Г. О. Собічевський; А. Попов, який ніколи не був генеральним суддею УНР, як про це помилково вказано у наказі гетьмана П. Скоропадського від З серпня 1918 р.; прокурор Київської судової палати С. Чебаков; генеральний суддя УНР Пухтинський; товариш державного секретаря В. Ф. Романов; при­сяжний повірений округи Московської судової па­лати Хвостов, ім'я та по-батькові якого не вказано навіть у матеріалах його особистої справи сенатора. Уродженець Чернігівської губернії Г. С. Шиянов став сенатором адміністраційного суду з посади генераль­ного судді УНР.


На підставі архівних матеріалів фонду Державного Сенату (Ф. 905) нам вдалося виявити прізвища сена­тора, який не потрапив до жодного із опублікованих в «Державному віснику» наказів гетьмана, не знайшов свого місця у списку сенаторів «Історії України» Д. До­рошенка. Мова йде про сенаторів М. М. Вороновича [6. арк. 1], детальнішої інформації про якого нам виявити так і не вдалося.


Висновки. Судове провадження в департамен­тах Генерального суду, а потім Державного Сенату Української Держави здійснювали як судді, обрані УЦР, так і сенатори, призначені наказами гетьмана П. Скоропадського. За матеріалами архівних справ автору вдалося виявити біографічні дані окремих се­наторів Державного Сенату, уточнити їхні прізвища, імена і по-батькові. Знайдені відомості дають підста­ву стверджувати, що переважна більшість сенаторів, призначених на посади до Державного Сенату УД мали українське походження або пов'язані з Україною своєю попередньою діяльністю. Велика кількість їх отримала юридичну спеціальність у Київському чи Харківському університетах. Це були досвідчені, високопрофесійні юристи, здебільшого практики, котрі на різноманітних посадах пройшли вишкіл у вищих судових установах Російської імперії. Більшість із них була витребувана Тимчасовим урядом, який не міг не скористатися досвідом як теоретиків різних галузей права, так і практиків правоохоронної діяльності.

 



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:


1.    Дорошенко Д. Історія України 1917-1923. - У 2-х томах. - Т. 2. - Українська гетьманська держава / Дорошенко Д. - Ужгород : Б. в.. 1930.-510 с.
2.    Киевская мысли. - 1918. -4 августа (22 июля). - № 129.
З Доленга С. Скоропадщина і скоропадчуки / Доленга С. - Варшава, 1934.- С. 46.
4.    Шкільник М. Україна в боротьбі за державність в 1917-1921 рр.  Шкільних М. - Торонто, 1971.- С. 270.
5.    Марголин А Д. Украина и политика Антанты (Записки еврея и гражданина) / Марголин А. - Берлин : С. Ефрон [б.г.]. - 393 с
6.    ЦДАВОВУ у м. Києві. - Ф, 905. - Оп. 2. - Спр. 15.-06 избрании члена коллегии Верховных правителей, вследствие письма пана Гетмана от 3 сентября 1918 г. - 4 арк.
7.    ЦДАВОВУ у м. Києві. - Ф.2207. - Оп. 2-л. - Спр. 1842. - Про службу сенатора карного генерального суду ДС Маньковського Гри¬горія Степановича. -1 арк.
8 ЦДАВОВУ у м. Києві. - Ф. 905. - Оп. 5. - Спр. 286. - Журналы распорядительных заседаний. - 22 арк.: Ф. 2207. - Оп. 2-л. -Спр. 2516. - Про службу сенатора карного Генерального суду Рэвського Володимира Васильовича. - 1 арк.
9.    ЦДАВОВУ у м. Києві. - Ф. 2207. - Оп. 2-л. - Спр. 263. - Про службу сенатора цивільного генерального суду Д С. Бокша Олексан-
дра Івановича. -1 арк.
10.    ЦДАВОВУ у м. Києві. - Ф. 2207. - Оп. 2-л. - Спр. 1842. - Про службу сенатора адміністраційного генерального суду ДС Марковича
Дмитра Васильовича. - 5 арк.
 
 

Зателефонувати до суду   • 044 254 21 99 • 097 517 67 65